Трохи спогадів

Блоґ: Олена Гребеножко

Так багато речей, які хочеться забути
Чи памятати назавжди…. Я ще не вирішила
Так хочеться вірити, що то було лиш набуте,
Така собі звичка, яку навіть зараз перебороти несила.
Я б співала тобі серенади під вікнами
і поїхала б за тобою на край світу як ти й хотів,
Але за нашами псевдолюдськими мірками
Ти мене нелюбив, чи недолюбив, чи перелюбив.
Хто знає, як воно могло б повернути собі вправо чи вліво
Але найкраще іти прямо — так безпечніше…
Хоч чорт забирай, то не є так суттєво,
Якщо ідеш з людиною, яку кохаєш найсильніше
Так буває — втрачається пристрасть чи ще щось,
що відповідає за пришвидшене серцебиття
при одній лише випадковій згадці про когось,
але найголовніше все-таки без граму каяття
згадувати те, що пройшло,
залишившись у котромусь ящичку пам’яті з написом
«ніжні почуття до собіподібних істот».
©centipede